Голодомор: очима болю і устами гніву

              

                                                  Година скорботи

                           Ті чорні дні голодомору,

                           Мов рана, що не заживає,

                           Вони крізь час тривожать душу,

                           І спокою Вона не має.

                           Тривожать пам'ять ті невинні,

                           Яких кати московські вбили...

                           О, ні! Не вбили, а до смерті

                           Голодом лютим заморили,

                           Забрали все, що було з двору,

                           Останнє винесли зерно

                           До крихти змели хліб зі столу,

                           Щоб порятунку не було!

                           Пішли кати, залишивши по собі

                           Лиш чорні тіні, привиди людей...

                           І щедрий урожай зібрали в Україні,

                           Коли пройшли страшні "жнива смертей".

     У четверту суботу листопада в Україні традиційно відзначається День пам'яті жертв голодоморів. Голодомор 1932-1933 років - штучно організований та зумисно підтриманий тоталітарним комуністичним режимом голод  в Україні з метою придушення антирадянських настроїв та виступів проти колективізації на селі. Втрати України в наслідок Голодомору склали близько 4,5 мільйона осіб, з яких понад 3,9 мільйона - померли від голоду і 0,6 мільйона - ненародженими. Понад 90% загиблих були етнічними українцями.

     Визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні", ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року.

     Багато десятиліть у СРСР тема Голодомору перебувала під суворою забороною. Сталінський режим створив систему приховування правди про свій зличин вбивства голодом мільйонів українців у 1932-1933 роках. Тодішнє керівництво Радянського Союзу блокувало будь-яку інформацію про реальну ситуацію в Україні, свідомо дезорієнтувало світову громадськість. Проте деякі західні журналісти, які побували в оточеній залізною завісою й охопленій голодом Україні, зуміли своїми публікаціями донести світові правду про злочин убивств мільйонів людей. Попри всі небезпеки, ризикуючи власними кар'єрами чи навіть життям.

     Виставка-реквієм "Горить свіча скорботи", на якій експоновані різноманітні книги та посібники,  що розповідають про причини та наслідки голодоморів. Та найбільше зацікавлення наших користувачів викликали матеріали краєзнавчого характеру, в яких ідеться про події 1932-33 років, що відбулися на наших землях. 

     Презентуючи книги та матеріали свідків тих страшних голодоморів, бібліотекар вкотре нагадала, що треба свято берегти пам'ять про ті страшні події, усвідомлювати трагізм у долі рідного народу, сприяти зростанню патріотичних почуттів на засадах особистого розуміння історії.

     Заслуговують уваги художні твори українських письменників: "Жовтий князь" Василя Барки. Ця книга бентежить душу, наповнює серця пекучим болем, адже в цій книзі показана жахлива картина голодомору. Твір представника української діаспори у США - написаний у 1958-1961 роках. Він також став одним із перших у світовій літературі професійним прозовим твором, присвяченим Голодомору 1932-1933 років. Роман є літописом сімейного життя родини  Катранників. Хоча в його основі - власні спогади автора, який у молодості опинився на межі голодної смерті. Їх він виношував 25 років - записувати свідчення очевидців і свої власні почав у 1943 році. перебуваючи у таборі для переселення людей, а обробляти - вже в Нью-Йорку, у 1950-му. Книга здобула схвальні відгуки на Заході. Так, "Жовтий князь" В.Барки - це правдиве свідчення перед людьми і Богом про те, що чинилось в Україні тридцять третього.

     Народ України пам'ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у небуття свідки тих трагічних подій Великого Голодомору. А тому варто роботи все, щоб їх нащадки, особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам'яті в ім'я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.

     У знак скорботи за померлими страхітливою смертю схилили голови хвилиною мовчання, та поклали квіти до пам'ятного знака жертвам голодомору на сільському цвинтарі.

     6

У рідному слові мелодія сонця крилата

                               

                                   Ти, рідна мово, чиста, як роса,

                                   Цілюща й невичерпна, як криниця. 

          9 листопада - День української писемності і мови. Це свято було встановлено Указом президента України від 6 листопада 1997 року, № 1241/97, за підтримки ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі нашої мови для розвитку суспільства,  і відзначається щороку на честь українського літописця Нестора - послідовника творців слов'янської писемності Кирила та Мифодія.  Це закономірно. Адже українська земля народила сина, який усвідомлював значення всього, що відбувалося на ній, прагнув зберегти національну пам'ять з вірою в те, що її не розгублять, а примножать нащадки.

     Нестор-Літописець стояв біля витоків української писемності, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події, що відбулися на його очах. Преподобного Нестора-Літописця вважають батьком української історії та словесності.

     А наша прекрасна мова - солов'їне слово - витворена славними пращурами, виплекана національними світочами думки та духу, увібрана нами з материнським молоком, не може і не повинна бути ущемленою і зацькованою, спаплюженою і розчавленою нині - в самостійній Українській державі...

     З метою поглиблення знань користувачів про винекнення писемності, історію та розвиток української мови, показати її красу та багатство, розкрити необхідність мови в житті людини, виховання почуття національної гідності, поваги до народу, його історії, любові до рідної української мови, в бібліотеці підготовлена викладка літератури "У рідному слові мелодія сонця крилата". 

                    О слово рідне! України слава!

                    Богдана мудрість і Тараса заповіт.

                    І гул століть, і сьогодення гомін

                    В тобі злились, як духу моноліт.

                    О слово рідне! Подарунок мами!

                    І пісня ніжна, і розради нам!

                    Я всім на світі поділюся з вами,

                    Та слова рідного нікому не віддам.