Стражденний біль голодної країни

 

                                            Три колоски, закуті дротом,

                                            Три колоски, три колоски...

                                             Над білим янголом скорботи -

                                             Незгасний духу смолоскип.

                                                             ( О. Ковуненко )

     Пам'ять - це нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано кривавим і чорним. Найтрагічнішою сторінкою історії нашого народу є голодомор 1932-1933 років. Голод... Це страшне повернення нас у ті далекі роки. У четверту суботу листопада весь український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам'ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї страшної, чорної сторінки в історії України.

     Знищити українців, як націю - мета організаторів Голодомору. Остаточно ліквідувати мову, культуру, історію, все те, що робило нас унікальними в цьому світі. Тому масштаби злочину такі великі, тому вбито мільйони людей. Його жертвами стали і ті, хто вижив у ті страшні роки. Бо мали забути, хто і за що їх вбивав. Смерть і забуття - ціль влади того часу щодо українців.

     Вона не досягла. Українці вижили і не забули. Ми існуємо і пам'ятаємо. І варто робити все, щоб нащадки знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам'яті в ім'я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.

     Тому до цієї дати в Артелярщинській бібліотеці разом з Будинком культури проведена трагічна година "Стражденний біль голодної країни".  Бібліотекар представила тематичну виставку "Україна,  народ: випробування голодом", на якій представлено книги, публікації про геноцид української нації, спогади і свідчення очевидців, тих, хто в своїй пам'яті  кріз роки проніс страждання та біль спричинений тоталітарним режимом. 

     Кожен громадянин України повинен знати масштаби цієї трагедії, внаслідок якої в мирний час на своїй землі загинули мученецькою смертю мільйони наших земляків. І не тільки знати і пам'ятати, а й передавати ці знання дітям і онукам, шанувати пам'ять загиблих.

     В знак шани та поваги до всих невинно убієнних в ті страшні роки, було покладено квіти до знаку жертвам Голодомору 1932-1933 років, та вшановано хвилиною мовчання.

                                    ...Ніде нехай такого більш не буде!

                                    Хай день новий життя несе нове.

                                    Вклонімось низько сонцю й хлібу, люди!

                                    В достатку Україна хай живе!

                                                (  Н. Погребняк )