В руках, що виростили хліб, не залишили ні зернини

                   

                                      Ті чорні дні голодомору,

                                   Мов рана, що не заживає

                                   Вони крізь час тривожать душу,

                                   І спокою Вона не має.

                                   Тривожать пам'ять ті невинні,

                                   Яких кати московські вбили...

                                   О, ні! Не вбили, а до смерті

                                   Голодом лютим заморили,

                                   Забрали все, що було з двору,

                                   Останнє винесли зерно

                                   До крихти змели хліб зі столу,

                                   Щоб порятунку не було!

                                   Пішли кати, залишили по собі

                                   Лиш чорні тіні, привиди людей...

                                   І щедрий урожай зібрали в Україні

                                   Коли пройшли страшні "жнива смертей".

     Колосок пшениці... Хлібина на столі... Звичні речі для нас, прийдешніх українців. На стільки звичні, що ми інколи забуваємо їх цінність. А були часи, коли пшеничний колосок рятував життя, коли крихітка хліба була найціннішим скарбом.

     Є в історії українського народу багато кривавих та складних подій, але є такі, що не можна збагнути ні розумом, ані серцем. Голодомори... Як не жахливо згадувати про те, але ми мусимо. Мусимо, щоб віддати шану закатованим голодом людям, дати історичну оцінку діям тодішньої влади, усвідомити наслідки жахливих лихоліть, а головне - навчитися розуміти  найменші спроби "великих людей" досягти "великих цілей" ціною життя людини, нації. 

     Щороку у четверту суботу листопада Україна  низько прихиляє голови перед мільйонами жертв Голодоморів, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, дворах, балках, узбіччях доріг, на цвинтарях... Їм похованим без труни і молитви... позбавлених могили й шани - присвячується хвилина мовчання. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932-1933рр. Усе це ми мусимо розуміти і пам'ятати...

     До дня пам'яті жертв голодомору в бібліотеці організована історико-документальна виставка "В руках, що виростили хліб, не залишили ні зернини". На виставці представлені документальні книги та статті, спогади свідків тих жахливих подій. Кожен читач має змогу почути страшну історію тодішніх років, переглянути матеріали виставки, а також запалити свічку пам'яті. Цей вогник став символом пам'яті про мільйони загублених життів, яких свідомо позбавили життя, застосувавши жахливу зброю масового знищення - штучний голод.